Oksana Zabuzhko. Novelista filósofo y poeta. Es una de las intelectuales más conocidas e importantes de Ucrania. Su controvertida novela, Field Work in Ukrainian Sex, es ampliamente considerada como un clásico contemporáneo y ha sido traducida a más de una docena de idiomas. Su novela más reciente, Museum of Abandoned Secrets, explora las historias no contadas de la vida soviética en la segunda mitad del siglo XX. Zabuzhko ha sido becario Fulbright y ha enseñado literatura ucraniana en Penn State, la Universidad de Pittsburgh y Harvard. Editora fundadora de Komora Publishers, trabaja en el Instituto de Filosofía Hryhori Skovoroda de la Academia Nacional de Ciencias de Ucrania. Fuente: Arrowsmith Press fundada por Askold Melnyczuk en 2006.
DEFINICIÓN DE POESÍA Sé que moriré dolorosamente Como todos los que aman la música refinada de su cuerpo Quien sabe fácilmente enhebrarlo A agujeros de miedo Como al ojo de una aguja, Quien toda la vida lo usaba para bailar – del tal modo Que cada movimiento - De hombros, de escápulas, de caderas – expulsaba El misterio lejano del significado, como una palabra en sánscrito. Y los músculos jugando bajo la piel Como peces en un estanque nocturno - !Gracias, Dios mío, por darnos un cuerpo! Por tanto, cuando muera, invita a los artesanos Para que quiten el tejado sobre mí (Así murió mi bisabuelo, la gente decía que fue un brujo). Y en ese momento, cuando a través del cuerpo ya suavizado Derramándose, como a través de la proteína medio cocida Brillará el absceso del alma peligrosamente madura, Inclinándose en oscurecimiento (Mientras el cuerpo estará saliendo en convulsiones Como una manta de la que el enfermo quiere liberarse Porque lo sofoca), - Y el alma estará tratando de romper el encogimiento de la carne, el hechizo de la gravitación, - en aquel momento A través de la brecha en el techo en forma de la ruidosa y helada lluvia de estrellas Caerá el Universo Y el empuje del tubo galáctico Llevará el alma, girará como una hoja de papel, Mi alma joven Color verde mojado – Hacia la libertad! – y - ¡Espera! – gritará ella en el momento del avance A través del cuerpo, En el momento, estando en el filo más ciego Entre dos mundos Espera, detente aquí, Donde vive ella, la Poesía O Dios, por fin! Los dedos por la última vez buscarán El bolígrafo – Ya dando señales del rigor mortis, dejando de ser míos… 1989. Traducción: Oleksandr Pronkevich ******* ВИЗНАЧЕННЯ ПОЕЗІЇ Знаю, що вмиратиму тяжко — Як усі, хто любить точену музику власного тіла, Хто вміє легко просилювати його ув отвори страху, Як у вушко голки, Хто ввесь вік ним протанцював — так, що кожен порух Плечей, і лопаток, і стегон — світився Далекою тайною смислу, як слово санскритської мови, І м’язи під шкірою грали, Мов риби в нічному ставку, — Дякую Тобі, Боже, що дав нам тіло! Отож коли помиратиму, гукніть майстрів, Аби зняли наді мною покрівлю (Так помирав мій прадід, кажуть, відьмак), — І ось тоді, коли крізь розм’якле вже тіло, Переливаючись, мов крізь некруто зварений білок, Проблимне натужно набрякла душа, Випинаючись потемнінням (А тіло тимчасом тектиме корчами, Мов ковдра, що хоче скинути хворий, Бо вона його душить), — А душа все пнутиметься прорвати Стиск плоті, проклін ґравітації, — ось тоді У вилом стелі шумким крижаним зорепадом Рине Космос І тягом в свою галактичну трубу Видує душу, закрутить, як аркуш паперу, Мою молодісіньку душу Барви мокрої зелені — Ах, на свободу! — і: — Стійте! — скрикне вона в мить прориву крізь тіло, В мить на щонайсліпучішім лезі Поміж двома світами, — Стійте, отут зупиніться, Ось де вона, Поезія, Боже, нарешті! …Пальці востаннє шарпнуться в пошуках авторучки — Вже застигаючи, роблячись вже не моїми… 1989
