Nació el 4 de mayo de 1984 en Ucrania. Es poeta, traductora, periodista y crítico. Se graduó de la Facultad de Filología de la Universidad Nacional de Donetsk, con especialización en Lengua Rusa, Literatura y Cultura. También estudió diseño gráfico.
Autora de los libros: Más lejos del cielo, y La primera página del invierno, sus libros han sido incluidos entre los “Mejores del año” por el PEN Club de Ucrania, sus poemas han sido traducidos a varios idiomas. Kiva escribe en ucraniano y en ruso. Pertenece al Pen Club de Ucrania.
Iya kiva ha merecido Premio Yuri Kaplan (2013), Es ganadora del Festival Internacional de Poesía «Emigrant Lyre» (2016) Premio Metáfora de traducción y el Concurso Internacional de Poesía «Gaivoronnya» (2019).
Debido a la guerra ruso-ucraniana, y a la invasion a su ciudad, Iya Kiva tuvo que mudarse a Kiev, donde vive actualmente.
El video que ofrecemos lo envió la poeta especialmente para nuestra pagina y programa de radio; La maja desnuda
[refugiados. estación]
1
el largo viaje a casa que no existe
pavimenta las vías del aliento a través de la estación de tren de Lviv –
personas con rostros muertos miran vidas vacías
como muñecos de nieve del año pasado en las primeras flores de la guerra
las lágrimas permanecen en sus ojos como pegamento seco
esta experiencia sólo puede arrancarse junto con los ojos
para sustituirlos por los manzanos negros del tiempo
que crecen en los senderos polvorientos de sus palmeras.
la lluvia saluda a los exiliados con postales de álbumes familiares
donde la guerra siempre se sienta en todas las sillas a la vez
y sonríe al pájaro de la muerte con una bola hueca en la boca
como para contar un chiste que otros simplemente no saben contar
El mundo mira muchas veces los pies de foto
mariupol gostomel irpin borodianka chernihiv bucha
esta música cirílica cuelga en el aire como un largo fuego
que se congela bajo las uñas con el agua sucia de la vergüenza
2
Da un paso, muerte, y te comeremos para cenar
las latas oxidadas de nuestras vidas no son rival para ti
Da un paso más y te dejaremos en esta mesa
como una bandeja gastada cubierta con el pelo de hombres libres.
3
la gente camina en los charcos porque no hay otra manera
que aceptar tu propia derrota como el pan en una estación de tren
en la que los voluntarios ponen las llaves de vidas futuras
si tenemos la fuerza de mirar a los ojos del amor
4
la guerra es una gran derrota cultural
susurran las palabras en las portadas de todos los libros
pero la hierba oxidada del crimen crece en sus bocas
y el silencio reúne a su ejército detrás de sus mejillas como el ámbar
5
clavamos testimonios como clavos en las manos y los pies de los niños
como una conversación nocturna que nadie recordará.
Fíjate bien
las cenizas de este trozo de papel
que una vez se llamó Mitenka
10/04/2022
***
[біженці. вокзал]
1
довга дорога додому якого нема
прокладає колії дихання крізь львівський вокзал –
люди з обличчями мертвих дивляться на порожні життя
як торішні сніговики на перші квіти війни
сльози стоять в їхніх очах наче засохлий клей –
віддерти цей досвід можна хіба що разом з очима
щоби вставити в них чорні яблуні часу
що ростуть на запилених стежках їхніх долонь
дощ вітає вигнанців поштівками з родинних альбомів
на яких війна завжди сидить відразу на всіх стільцях
і посміхається пташечці смерті дірявою кулею рота
немовби на жарт який інші просто не вміють розповідати
світ роздивляється підписи до фотографій безліч разів
маріуполь гостомель ірпінь бородянка чернігів буча
ця кирилична музика висить у повітрі мов довгий вогонь
який застигає під нігтями брудною водою сорому
2
зроби лише крок смерте і ми з’їмо тебе на вечерю
іржаві бляшанки наших життів тобі не по зубах
зроби лише крок смерте і залишишся при цьому столі
мов порепана таця вкрита волоссям вільних людей
3
люди йдуть по калюжах бо немає тут інших шляхів
крім як приймати власну поразку мов хліб на вокзалі
у який волонтери кладуть ключі від майбутніх життів
якщо в нас вистачить сил глянути в очі любові
4
:війна – велика поразка культури:
шепочуть слова на обкладинках всіх книжок
але злочинів іржава травичка росте в їхніх ротах –
і мовчання бурштин збирає військо своє за щоками
5
ми вбиваємо свідчення наче цвяхи в руки та ноги дітей
як розмову нічну якої пізніше ніхто не згадає
придивися уважніше
попіл цього папірця
колись кликали Митенька
10/04/2022
